Дует Анни Плетньової і Олексія Романова, колись "балакучих голів" продюсерських проектів Ліцей і Амега, виявився тією самою щасливою історією, коли зломлені життєвими перипетіями два творчих "самотності" зустрілися, і, попри все, вдарили по російському шоу-бізнесу так, що мало не здалося. За 8 років існування групи - дюжина безперечних хітів, безліч менш розкручених, але не менш хороших пісень і остаточне затвердження Анни в якості головного російського секс-символу.
Творча історія Вінтаж - це щось більше, ніж просто успіх кліпів про "Погану дівчинку" і "Самотність любові", коли візуальний ряд викликав у чоловіків прилив тестостерона, а від причепливість самих пісень позбутися було неможливо. Зрештою, групі в першу чергу дороги саме несінгловие композиції, що підтверджено недавнім виходом відповідних збірників "Міккі" і "Light". Творче ядро і композитор групи Романов мислив більш глобально. Це видно в першу чергу по студійним пластинках групи, як концептуально, так і аранжувальної орієнтованих на умовний Захід.
Дебютник "Кримінальна любов" був єдиним полотном, яким Олексій підвів риску і раніше своєї творчості: туди були включені переробки деяких з його сольних демо-версій, та й вокальне участь Олексія ще не зведено до мінімуму, як на подальших пластинках. З огляду на те, як за успіхом наступного диска призабули перші радіохіти "На все добре" і "Mama Mia", зараз особливо чутна Інструменти електромузичні цілісність тієї роботи.
Наступний диск "Sex", присвячений до плотських утіх у численних проявах, виявився бронебійним снарядом. Нашпигований радіохітом альбом, в якому вистрілити могла будь-яка з композицій, скарб для будь-якого поп-артиста, на якому можна було б "їздити" мінімум ще пару років. Оптимальний баланс між реверансами в бік світових майстрів поп-музики, даниною поваги Гостям з майбутнього, і співвідношенням форми і змісту. Відкритий ящик Пандори, після якого група Вінтаж обзавелася звичним іміджем. І після якого настав передбачуваний спад: слідував далі диск "Анечка" був скоріше просто набором хороших пісень, а виріс із вдалого фіта "Москва" з DJ Smash танцювальний диск "Very Dance", незважаючи на чимале число потенційних шлягерів, обернувся швидше вузькоспеціальною радістю для шанувальників колективу, ніж новим витком популярності.
Якщо проводити конкретні паралелі з творчістю одного з улюблених співачок Романова Мадонни (Madonna), то вийде, що "Sex" - своєрідний аналог альбом "Erotica", альбом "Very Dance" схожий з "Confessions On A Dancefloor". З цієї точки зору, а також заявами в прес-релізі, "Decamerone" повинен стати opus magnum групи, своєрідним "Ray Of Light" - тим, до чого Романов і Плетньова йшли всі ці роки.
Платівка народилася слідами пісні "Знак Водолія", яка нібито взята з "Кримінальної любові", але переаранжірована з урахуванням набутих рук на хітах. Від "Декамерона" взагалі спочатку залишається відчуття, що це своєрідний калейдоскоп творчої історії Вінтаж. Орієнтальні мотиви, атмосферні "педи", пронизливі беки Романова, вже знайомі аранжувальної прийоми. Наприклад, сингл "Коли поруч ти" це буквально (як музично, так і тематично) дзеркально відображена "Погана Дівчинка", стартова "Китайська стіна" - як мікс з "Дерев" і "Gomenasai", був вдалий дует зі Смеш - ось ще один.
Тим цікавіше дивитися, як Вінтаж періодично виривається на нові для себе території. Агресивний "Криза" з галасливими рефренами "Кожному по розлуці, але не кожному по любові" і "Система не працює - все облажались"; розмірений титульний "Декамерон"; бравурна "ДНК", приспів якої і зовсім нагадує "Маму Любу"; багато в чому досконала "Всесвіт", хітовий потенціал якої навмисно вбиває плутана ритм-секція. Нарешті, ніби й звичний для поп-музики симбіоз з речитативом ( "ЛР", записана з репером ST) від Вінтаж звучить незвично свіжо - залишаючись собою, група розширює простір боротьби з зашкарублі тутешньої поп-культури. Особливу увагу в прес-релізі приділяється альбомної лірики, і тут дійсно, є над чим подумати (якщо не сприймати близько до серця моменти, на зразок сумнівного сусідства рядків "Я - тепер стіна самурайська / Я - тепер сама сама-сама велика китайська"). В "Я можу тебе бачити" рядки "Я можу тебе бачити легким скерцо Шопена / Так, як навіть не снилося Фрейду пізньої весною" - це прямо в компанію до "Я як Юрій Гагарін в твоєму мікрокосмі".
Основною і єдиною претензією до "Декамерона" є очевидне бажання авторів додати своїй роботі монументальності і широти, але щоб при цьому догодити "і нашим, і вашим". Той же "Ray Of Light" був, безумовно, роботою патетичної, але її багатогранність сприймалася органічно, само собою. Від нового альбому Вінтаж же (і супутнього прес-релізу) періодично виникає відчуття, що автори передають куті меду з непомірними спробами вмішати в получающееся "вариво" все, що вони знають і вміють. З іншого боку, крім них ніхто подібних речей робити і не намагається. "Decamerone" вийшов глобальної спробою повернути в поп-музику думка і концепт, що апріорі гідно поваги. Не кажучи вже про те, що поп-пісень такого рівня в цьому році ніхто не випускав, та й, здається, не випустить. Єдине, з чим у цій ситуації залишається тільки змиритися - це з сумнівною обкладинкою.
Альбом групи Вінтаж "Decamerone" доступний для замовлення в iTunes Store. Цифровий реліз відбудеться 22 липня.
