Шарль Перро
Переказала Т. Габбе

Жив-був один поважний і авторитетний чоловік. Перша дружина його померла, і він одружився вдруге, та на такий сварливою і зарозумілою жінці, яке світло ще не бачив.

У неї були дві дочки, дуже схожі на свою матінку і особою, і розумом, і характером.

У чоловіка теж була дочка, добра, привітна, мила - вся в покійну матір. А мати її була жінка найкрасивіша і добра.

І ось нова господиня увійшла в будинок. Тут-то і показала вона свій норов. Все було їй не до смаку, але найбільше не злюбила вона свою пасербицю. Дівчина була така гарна, що Мачехін дочки поруч з нею здавалися ще гірше.

Бідну пасербицю примушували робити всю найбруднішу і важку роботу в будинку: вона чистила котли і каструлі, мила сходи, прибирала кімнати мачухи і обох панянок - своїх сестричок.

Спала вона на горищі, під самим дахом, на колючому солом'яній підстилці. А у обох сестричок були кімнати з паркетними підлогами кольорового дерева, з ліжками, разубранних за останньою модою, і з великими дзеркалами, в яких модою було побачити себе з голови до ніг.

Бідна дівчина мовчки зносила всі образи і не наважувалася поскаржитися навіть батькові. Мачуха так прибрала його до рук, що він тепер на все дивився її очима і, напевно, тільки докорив би дочку за невдячність і непослух.

Увечері, закінчивши роботу, вона забиралася в куточок біля каміна і сиділа там на ящику з золою. Тому сестри, а за ними і все в будинку прозвали її Попелюшкою.

А все-таки Попелюшка в своєму старенькому платтячку, забруднені попелом, була в сто раз миліший, ніж її сестриці, виряджені в оксамит і шовк.

І ось одного разу син короля тієї країни влаштував великий бал і скликав на нього всіх знатних людей з дружинами і дочками.

Золушкіна сестри теж отримали запрошення на бал. Вони дуже зраділи і зараз же почали вибирати вбрання і придумувати, як би зачесатися, щоб здивувати всіх гостей і сподобатися принцу.

У бідної Попелюшки роботи і турботи стало ще більше, ніж завжди. Їй довелося гладити сестрам сукні, крохмалити їх спідниці, плоіть коміри і оборки.

У будинку тільки й розмов було, що про вбрання.

- Я, - говорила старша, - одягну червоне оксамитове плаття і дорогоцінний убір, який мені привезли з-за моря.

- А я, - говорила молодша, - одягну саме скромне плаття, але зате у мене буде накидка, розшита золотими квітами, і діамантовий пояс, якого немає ні в однієї знатної дами.

Послали за искуснейшей модисткою, щоб вона спорудила їм чепчики з подвійною оборкою, а мушки купили у найкращій майстрині в місті.

Сестри раз у раз кликали Попелюшку і питали у неї, який вибрати гребінь, стрічку або пряжку. Вони знали, що Попелюшка краще розуміє, що красиво і що некрасиво.

Ніхто не вмів так майстерно, як вона, приколоти мережива або завити локони.

- А що, Попелюшка, хотілося б тобі поїхати на королівський бал? - запитували сестри, поки вона причісувала їх перед дзеркалом.

- Ах, що ви, сестриці! Ви смієтесь наді мною! Хіба мене пустять до палацу в цій сукні і в цих черевиках!

- Що правда то правда. Ось була б сміхота, якби така замазура з'явилася на бал!

Інша на місці Попелюшки причесала б сестричок якомога гірше. Але Попелюшка була добра: вона причесала їх якнайкраще.

За два дні до балу сестриці від хвилювання перестали обідати і вечеряти. Вони ні на хвилину не відходили від дзеркала і розірвали більше дюжини шнурків, намагаючись затягнути свої талії і зробитися тонший і постройнее.

І ось нарешті довгоочікуваний день настав. Мачуха і сестри поїхали.

Попелюшка довго дивилася їм услід, а коли їх карета зникла за поворотом, вона закрила обличчя руками і гірко заплакала.

Її хрещена, яка як раз в цей час зайшла провідати бідну дівчину, застала її в сльозах.

- Що з тобою, дитино? - запитала вона. Але Попелюшка так гірко плакала, що навіть не могла відповісти.

- Тобі хотілося б поїхати на бал, чи не так? - запитала хрещена.

Вона була фея - чарівниця - і чула не тільки те, що говорять, а й те, що думають.

- Правда, - сказала Попелюшка, схлипуючи.

- Що ж, будь тільки розумницею, - сказала фея, - а вже я подбаю про те, щоб ти могла побувати сьогодні в палаці. Збігай-но на город та принеси мені звідти великий гарбуз!

Попелюшка побігла на город, вибрала найбільший гарбуз і принесла хресної. Їй дуже хотілося запитати, яким чином проста гарбуз допоможе їй потрапити на королівський бал. але вона не наважилася.

А фея, не кажучи ні слова, розрізала гарбуз і вийняла з неї всю м'якоть. Потім вона доторкнулася до її жовтою товстої кірці своєю чарівною паличкою, і порожня гарбуз відразу перетворилася в прекрасну різьблену карету, позолочену від даху до коліс.

Потім фея послала Попелюшку в комору за мишоловкою. У мишоловці виявилося півдюжини живих мишей.

Фея веліла Попелюшку відкрити дверцята і випустити на волю всіх мишей по черзі, одну за одною. Тільки-но миша вибігала зі своєї темниці, фея торкалася до неї паличкою, і від цього дотику звичайна сіра мишка зараз же перетворювалася в сірого, мишаста коня.

Не минуло й хвилини, як перед Попелюшкою вже стояла чудова упряжка з шести ставних коней в срібній збруї.

Не вистачало тільки кучера.

Помітивши, що фея замислилася, Попелюшка несміливо запитала:

- Що, якщо подивитися, чи не попалася в щуроловки щур? Може бути, вона годиться в кучера?

- Твоя правда, - сказала чарівниця. - Піди подивися.

Попелюшка принесла щуроловки, з якої визирали три великі щури.

Фея вибрала одну з них, найбільшу і вусату, доторкнулася до неї своєю паличкою, і щур зараз же перетворилася в товстого кучера з пишними вусами, - таким вусах позаздрив би навіть головний королівський кучер.

- А тепер, - сказала фея, - іди в сад. Там за лійкою, на купі піску, ти знайдеш шість ящірок. Принеси-но їх сюди.

Не встигла Попелюшка витрусити ящірок з фартуха, як фея перетворила їх у виїзних лакеїв, одягнених в зелені лівреї, прикрашені золотим галуном.

Всі шестеро швидко вскочили на зап'ятках карети з таким поважним виглядом, наче все своє життя служили виїзними лакеями і ніколи не були ящірками ...

- Ну ось, - сказала фея, - тепер у тебе є свій виїзд, і ти можеш, не втрачаючи часу, їхати до палацу. Що, задоволена ти?

- Дуже! - сказала Попелюшка. - Але хіба можна їхати на королівський бал в цьому старому, забрудненому золою плаття?

Фея нічого не відповіла. Вона тільки злегка торкнулася Золушкіна сукні своєю чарівною паличкою, і старе плаття перетворилося в чудовий наряд з срібною і золотої парчі, весь всипаний коштовним камінням.

Останнім подарунком феї були туфельки з найчистішого кришталю, які й не снилися жодній дівчині.

Коли Попелюшка була вже зовсім готова, фея посадила її в карету і строго-настрого наказала повернутися додому до півночі.

- Якщо ти запізнишся хоч на одну хвилинку, - сказала вона, - твоя карета знову стане гарбузом, коні - мишами, лакеї - ящірками, а твій пишний наряд знову перетвориться в стареньке, залатане політиці.

- Не турбуйтеся, я не спізнюся! - відповіла Попелюшка і, не пам'ятаючи себе від радості, вирушила до палацу.

Принц, якому доповіли, що на бал приїхала прекрасна, але нікому не відома принцеса, сам вибіг зустрічати її. Він подав їй руку, допоміг вийти з карети і повів до зали, де вже перебували король з королевою і придворні.

Всі відразу стихло. Скрипки замовкли. І музиканти, і гості мимоволі задивилися на незнайому красуню, яка приїхала на бал пізніше всіх.

"Ах, як вона хороша!" - говорили пошепки кавалер кавалеру і дама дамі.

Навіть король, який був дуже старий і більше дрімав, ніж дивився на всі боки, і той відкрив очі, подивився на Попелюшку і сказав королеві впівголоса, що давно вже не бачив такої чарівної особи.

Придворні дами були зайняті тільки тим, що розглядали її плаття і головний убір, щоб завтра ж замовити собі що-небудь схоже, якщо тільки їм вдасться знайти таких же майстрів і таку ж прекрасну тканину.

Принц посадив свою гостю на найпочесніше місце, а як тільки заграла музика, підійшов до неї і запросив на танець.

Вона танцювала так легко і граціозно, що все замилувалися нею ще більше, ніж раніше.

Після танців розносили частування. Але принц нічого не міг їсти - він не зводив очей зі своєю пані. А Попелюшка в цей час розшукала своїх сестер, підсіла до них і, сказавши кожної кілька приємних слів, пригостила їх апельсинами та лимонами, які підніс їй сам принц.

Це їм дуже лестило. Вони й не очікували такої уваги з боку незнайомої принцеси.

Але ось, розмовляючи з ними, Попелюшка раптом почула, що палацові годинник б'є одинадцять годин і три чверті. Вона встала, вклонилася всім і пішла до виходу так швидко, що ніхто не встиг наздогнати її.

Повернувшись з палацу, вона ще зуміла до приїзду мачухи і сестер забігти до чарівниці і подякувати їй за щасливий вечір.

- Ах, якби можна було і завтра поїхати до палацу! - сказала вона. - Принц так просив мене ...

І вона розповіла хрещеною про все, що було в палаці.

Тільки-но Попелюшка переступила поріг і одягла свій старий фартух і дерев'яні черевики, як у двері постукали. Це повернулися з балу мачуха і сестри.

- Довго ж ви, сестриці, гостювали нині в палаці! - сказала Попелюшка, позіхаючи і потягуючись, немов тільки що прокинулася.

- Ну, якби ти була з нами на балу, ти б теж не стала поспішати додому, - сказала одна з сестер. - Там була одна принцеса, така красуня, що й уві сні краще не побачиш! Ми їй, мабуть, дуже сподобалися. Вона підсіла до нас і навіть почастувала апельсинами і лимонами.

- А як її звати? - запитала Попелюшка.

- Ну, цього ніхто не знає ... - сказала старша сестричка.

А молодша додала:

- Принц, здається, готовий віддати півжиття, щоб тільки дізнатися, хто вона така. Попелюшка посміхнулася.

- Невже ця принцеса і справді така гарна? - запитала вона. - Які ви щасливі! .. Чи не можна і мені хоч одним оком подивитися на неї? Ах, сестриця Жавотта, дайте мені на один вечір ваше жовта сукня, яке ви носите будинку кожен день!

- Цього тільки не вистачало! - сказала Жавотта, знизуючи плечима. Дати свою сукню такий замазурі, як ти! Здається, я ще не зійшла з розуму.

Попелюшка не очікувала іншої відповіді і анітрохи не засмутилася. Справді: що б стала вона робити, якби Жавотта раптом розщедрилася і надумала позичити їй свою сукню!

Наступного вечора сестри знову вирушили до палацу - і Попелюшка теж ... На цей раз вона була ще прекраснішим і нарядно, ніж напередодні.

Принц не відходив від неї ні на хвилину. Він був такий привітний, говорив такі приємні речі, що Попелюшка забула про все на світі, навіть про те, що їй треба виїхати вчасно, і схаменулася тільки тоді, коли годинник стали бити північ.

Вона піднялася з місця і втекла швидше лані.

Принц кинувся за нею, але її і слід прохолов. Тільки на сходинці лежала маленька кришталева туфелька. Принц дбайливо підняв її і наказав розпитати воротарів, чи не бачив хто-небудь з них, куди поїхала прекрасна принцеса. Але ніхто ніякої принцеси не бачив. Правда, привратники помітили, що повз них пробігла якась бідно одягнена дівчина, але вона скоріше була схожа на жебрачку, ніж на принцесу.

Тим часом Попелюшка, задихаючись від утоми, прибігла додому. У неї не було більше ні карети, ні лакеїв. Її бальний наряд знову перетворився в стареньке, поношена політиці, і від усього її пишноти тільки і залишилося, що маленька кришталева туфелька, точно така ж, як та, яку вона втратила на палацової сходах.

Коли обидві сестриці повернулися додому, Попелюшка спитала у них, весело їм було нині на балу і приїжджала знову до палацу вчорашня красуня.

Сестри навперебій стали розповідати, що принцеса і на цей раз була на балу, але втекла, як тільки годинник почали бити дванадцять.

- Вона так поспішала, що навіть втратила свій кришталевий черевичок, - сказала старша сестричка.

- А принц підняв його і до кінця балу не випускав з рук, - сказала молодша.

- Мабуть, він по вуха закоханий в цю красуню, яка втрачає на балах черевики, - додала мачуха.

І це була правда. Через кілька днів принц наказав оголосити привселюдно, під звуки труб і фанфар, що дівчина, якій доведеться впору кришталева туфелька, стане його дружиною.

Зрозуміло, спочатку туфельку стали міряти принцесам, потім герцогиня, потім придворним дамам, але все було марно: вона була тісна і герцогиня, і принцесам, і придворним дамам.

Нарешті черга дійшла і до сестер Попелюшки.

Ах, як намагалися обидві сестриці натягнути маленьку туфельку на свої великі ноги! Але вона не лізла їм навіть на кінчики пальців. Попелюшка, яка з першого погляду дізналася свою туфельку, посміхаючись, дивилася на ці марні спроби.

- Але ж вона, здається, буде впору мені, - сказала Попелюшка.

Сестриці так і зайшлися злим сміхом. Але придворний кавалер, який приміряв черевичок, уважно подивився на Попелюшку і, помітивши, що вона дуже красива, сказав:

- Я отримав наказ від принца приміряти туфельку всім дівчатам в місті. Дозвольте вашу ніжку, пані!

Він посадив Попелюшку в крісло і, надівши кришталевий черевичок на її маленьку ніжку, відразу побачив, що більше приміряти йому не доведеться: черевичок був точь-в-точь по ніжці, а ніжка - по черевички.

Сестри завмерли від здивування. Але ще більше здивувалися вони, коли Попелюшка вийняла з кишені другу кришталеву туфельку - зовсім таку ж, як перша, тільки на іншу ногу - і наділу, не кажучи ні слова. В цю саму хвилину двері відчинилися, і в кімнату увійшла фея - Золушкіна хрещена.

Вона доторкнулася своєю чарівною паличкою до бідного сукні Попелюшки, і воно стало ще пишніше і красивіше, ніж було напередодні на балу.

Тут тільки обидві сестриці зрозуміли, хто була та красуня, яку вони бачили в палаці. Вони кинулися до ніг Попелюшки, щоб вимолити собі прощення за всі образи, які вона витерпіла від них. Попелюшка пробачила сестер від щирого серця - адже вона була не тільки вродливою, але й добра.

Її відвезли до палацу до молодого принцу, який знайшов, що вона стала ще прелестнее, ніж була раніше.

А через кілька днів зіграли веселу весілля.

Хоч повірте, хоч перевірте. Попелюшка і її кришталева туфелька